Крехівський новіціят: місце, куди кличе Бог
Крехівський монастир св. Миколая є не лише знаним відпустовим місцем. У цій обителі, якій понад 400 років, також звершується таїнство зародження життя, але монашого. Від 1902 року тут був розташований новіціят Чину Святого Василія Великого (ЧСВВ), іншими словами — це місце, де перші два роки отримують свою формацію майбутні отці василіяни.
Отець Роман Мельник ЧСВВ є магістром новіціяту в Крехові, а отже значною мірою відповідає за майбутнє Василіянського Чину. Він розповів сайту «Духовна велич Львова» про те, як готуються майбутні монахи, а також про особливості Крехівського монастиря.
Отець-магістр розповів, що на цей час у монастирі перебуває чотири кандидати і шість новиків, один із яких мав би скласти перші обіти в листопаді, а інші — до серпня наступного року. Канонічний термін новіціяту — 12 місяців. Період кандидатури також триває рік.
«Зараз є великий спад покликань, особливо це відчутно в час війни. Тому, як то кажуть, я — воєнний магістр. Спочатку був ризик і страх, щоб хтось не використовував новіціят для того, щоб ухилятись від мобілізації, хоча ми броні не маємо».
По завершенні нашої розмови о. Роман їде в Жовкву забирати нового кандидата. Хлопцеві 24 роки, має медичну освіту. Роздумував над своїм покликанням довший час. І тепер хоче пройти цю пору проби.
Запитую в отця, який вік хлопців?
Починаємо рахувати.
«Якщо беремо цих п’ять новиків, то їхній середній вік буде близько 21-22 роки: троє мають 19 років, один — 29, ще один — 42. З кандидатів зараз маємо двох, кожному 31 рік, ще один після школи — 17, і цей, що приїде — 24. Тобто середній вік 25-26 років».
«І це все зазвичай хлопці з Галичини?»
«Так, з Галичини. Якщо взяти географію, маємо Франківську область, Львівську і Тернопільську».
«А чи були хлопці зі Сходу України?»
«Так, маємо нашого ексректора семінарії в Брюховичах, отця Пантелеймона Трофімова, який народився та виріс на Донеччині. Він завдяки, можливо, навіть сестрам-служебницям, які працювали тоді (зараз ця територія окупована), дістав покликання і так у ньому дозрів. Це таке покликання, що зі Сходу. Є з Волині також славнозвісний наш отець Йосафат Хаймик. Він із Камінь-Каширського району, туди, під Білоруссю. Це з тих, що я знаю. Цікаво також, що в березні цього року на зустріч, яку ми проводимо для хлопців, що хочуть краще познайомитись із життям монастиря, приїхав хлопець з Донецької області — він навчається зараз в нашому ліцеї у Бучачі. Він захотів кілька днів побути в монастирі, щоб відчути для себе».
Разом з тим отець-магістр припускає, що через те, що на Заході Україні опинилось багато вимушено переселених українців зі Сходу, хтось із них також дозріє тут у своєму покликанні до Василіянського Чину.
Як потрапити на новіціят до василіян?
Чи може людина приїхати до Крехова, постукати в браму і сказати: хочу в монастир? Чи все ж таки існує якась процедура?
«Ми маємо свій статут, свої правила, де описано також порядок і для того, хто би хотів вступати до монастиря. Приймати когось чи ні — вирішує протоігумен. Тобто така людина мала би зустрітися з протоігуменом, який, порадившись із вчителем новиків, тобто з магістром, і також з одним зі своїх радників, приймає рішення, чи зараховувати цю людину на кандидатуру», — пояснює о. Роман Мельник.
Відразу зазначимо, що Василіянський Чин поширений у кількох країнах світу і поділений на провінції, кожну з яких очолює протоігумен (на чолі Ордену стоїть протоархімандрит, якого в просторіччі іноді називають «генерал»). В Україні існує дві такі провінції — одна на Закарпатті, це Провінція св. Миколая, інша, яка покриває решту території нашої держави — Провінція Найсвятішого Спасителя в Україні. Саме для другої і готують майбутніх василіян у Крехові. А осідок протоігумена цієї провінції розташований у монастирі св. Онуфрія у Львові. Станом на сьогодні протоігуменом тут є о. Йосиф Кралька ЧСВВ.
«Інколи протоігумен делегує владу прийняти рішення мені як магістру, і безумовно, якщо людина зацікавлена, то зустріч з нею відбудеться. Бувають моменти, що хтось приїхав сюди, бо знає, що цей монастир є колискою нашого Чину. Або, наприклад, хтось може звернутися до наших отців, припустимо, в Гошеві. Тоді йому дають номер телефону отця-магістра і кажуть: зателефонуй сюди і тобі все скажуть. І коли ця зустріч відбувається, ти розмовляєш з особою, вияснюєш певні моменти, стараєшся побачити, чи дійсно людина має покликання», — пояснює процедуру о. Роман Мельник.
Але розмова — це лише перший крок. Якщо чоловік відповідає основним вимогам, він має можливість прийти на вступний курс, тобто кандидатуру, щоб познайомитись із Чином — чи такий спосіб життя йому підходить.
Та чи треба боятися людині, яка прийшла на новіціят, що, якщо вона залишить його, то це буде розцінюватися як зрада Бога чи покликання?
Отець Роман каже, що ні:
«Ось це дуже важливо. Кандидатура і новіціат є для того, щоб розпізнати, чи цей спосіб життя є моїм, і чи хотів би я в майбутньому так жити. Я навіть, жартуючи ,завжди кажу, що це “кавалєрка”. Щоби не одружитися зразу, але приглянутись до особи. Є ж певний період взаємного перед шлюбом пізнання? І лише потім ти вирішуєш, чи з того щось вийде, і чи здатні жити ціле життя разом у святій Тайні Подружжя. Так само і тут. Ти запізнаєшся зі способом життя, спільнотою, з харизмою Чину. І тому цей час, щоб його пізнати, час “кавалєрки”».
Що таке харизма Чину?
По-простому, пояснює отець-магістр, харизма – це наш спосіб життя. «Основа у всіх чернечих згромадженнях і чинах та ж сама — це служити Христу, запізнати Його, жити богопосвяченим життям. Але харизма – це те, що є нашою діяльністю. І, наприклад, харизма василіян — це друковане слово. Тому в історії, і сьогодні, дякувати Богу, ми мали і маємо друкарню. Також це праця з молоддю та народні місії. Ще важливим елементом для нас є спільне життя. Тобто ми не живемо окремо. Ми разом спільно йдемо до своєї мети. Тобто творимо життя Царства Божого між нами».
Щоб краще пояснити, про що йдеться, о. Роман пригадує, як під час навчання у Римі писав працю з духовності:
«Я взяв за дослідження те, як Йосиф Велямин Рутський зі св. Йосафатом реформував 400 років тому наш Чин — як він вбачав монаха-василіянина. І, власне, він за основу поставив духовно-контемплятивний спосіб життя, поєднаний з апостольською діяльністю. Але для професора-єзуїта із Індії це стало великим конфузом, він не розумів, та казав: ви або контемплятивний Чин, або ходите з молоддю. Іншими словами: або трапісти, або єзуїти. Розумієте? І це для нього стало трохи конфузом. Ми в спільноті, ми маємо духовне правило. Кожен день зранку молимося, ввечері молимося, але також займаємося діяльністю і йдемо в народ».
У монастир в XXI ст. — а як же гаджети?
Світ стрімко змінюється. І якщо раніше монаха могли врятувати від мирської суєти стіни монастиря, то тепер через гаджети світ може дістати кожного. Чи користуються мобільним телефонами новики в Крехові?
Відповідь на це, здавалось би, просте запитання відкрила щось набагато більше, ніж «так» або «ні».
«Це дуже гарне питання», — реагує о. Роман. «Кожен із них має свій мобільний телефон, але ми маємо досить гарну практику. Коли я прийшов сюди ще соцієм, тобто помічником магістра, я усвідомлював, як сьогодні людина себе ломить, коли відмовляється від гаджетів. Особливо молода людина. На цей момент ось тут (вказує на окремий столик в їдальні) маємо коробку, де вони складають свої мобільні телефони. Тобто це все на довір’ї».
«Складають коли?»
«Вони мають право використовувати телефони в неділю і в свята. Тобто відбули святу Літургію, тоді беруть телефони і спілкуються — чи передзвонять до батьків, чи ще щось. Чому телефони тут, (а не під замком)? Я довіряю. Я би міг забрати їх, наприклад, до себе в сейф, до келії. І за потреби видавати. Але навіть протягом тижня, коли потрібно, хтось просто каже: отче, у батька сьогодні день народження… Чому не дозволити привітати тата?».
Відмова від «зависання» в гаджеті має великі переваги, вважає о. Роман:
«Є різниця, якщо ти засинаєш, коли гаджет тобі ударив по носі, чи коли ти перед сном молився, роздумував над Божим Словом. Від першого дня війни ми запровадили адорацію — о 9-ій годині вечора виставляємо Святі Тайни за перемогу нашого війська. І вся наша спільнота збирається, щоб у тиші пів години побути біля Євхаристійного Ісуса. Після чого кожен готує собі роздуми на наступний ранок з Божого Слова».
Читайте повне інтервʼю на сайті Духовної величі Львова.