С. Вероніка Галатан «Простий жест стає надією на служіння українським біженцям у Хорватії»

«На жаль, нерідко в повідомленнях медіа звернена увага на біженців-провокаторів, а за бортом залишаються люди, які мають велике серце і просту потребу в спілкуванні, пізнаванні, діленні, прийнятті їх такими, якими вони є», – пише у своєму матеріалі для Часопис Патріярхат cестра Вероніка Галатан, ЧСВВ, яка з кінця лютого 2022 р. працювала волонтеркою Червоного Хреста у Хорватії.

«Сьогодні я знову чергувала в центрі, де поселили українців. Мене попросили зайти в кімнату №114, щоби поговорити з жінкою, яка нещодавно приїхала. Дорогою до цієї кімнати мені коротко розповіли її історію. Вона з Луганської області, у неї четверо донечок: восьмирічна, чотирирічна, півторарічна і тримісячна. До їхньої хати прилетіла російська ракета і вбила її чоловіка. Коли вона приїхала у Хорватію, її наймолодша дитина потрапила до реанімації.

Зайшовши в кімнату, я побачила молоду маму, яка не здатна була ні плакати, ні розмовляти, не йшла на контакт. Я сказала їй, що не можу забрати її біль, але молитимуся, щоби Бог дав їй сили пережити ці важкі моменти. Запропонувала піти погуляти з дітьми на вулицю. Покликала, щоби вона вибрала в Червоному Хресті те, чого потребує. Лікарка дала їй ліки. 

 Минув певний час нашого спілкування, і ця мама таки поглянула на мене. Це було вершиною того дня. Це так мало і так багато в морі болю та смутку… За декілька днів ми навіть разом пообідали і обмінялися номерами телефонів». 

* * * 

«Я допомагала цій мамі з сином заповнювати документи в поліції. Вона зніяковіла, коли в графу потрібно було вписати місце народження. “Я народилася в росії, але я там тільки народилася. Після мого народження ми звідти виїхали. Я не хочу, щоб у моїх документах було вписане це місце, і добиватимуся цього через суд. Мені соромно…”, – призналася вона. 

Довелося пояснювати їй, що національність, віросповідання не є причиною того, що людина зла. Доброта або злість міститься в нашому серці. Я розумію крик її душі. 

Ця мама жила в Бучі. Вийшовши одного дня з підвалу на вулицю, вона побачила, як до неї наближається ворожий танк. Зупинився, навів на неї дуло і чекав… Вона, українська жінка-мати, також стояла і чекала… Тільки російський вбивця чекав, щоби знищити, а українська жінка-мати чекала, щоби померти. На щастя, зосталася жива».

Сестра Вероніка Галатан «Простий жест стає надією на служіння українським біженцям у Хорватії», Часопис Патріярхат №6, 2022.

Повний текст статті читайте в паперовому або електронному варіанті журналу. Електронну версію можна придбати тут https://journals.ua/in-the-world/patryarhat/35589-12-22.html