Згромадження УГКЦ

Салезіяни святого Івана Боско (скорочено: СДБ)

До салезіянського Згромадження входять як чоловічі так і жіночі спільноти. Його в 1859 році заснував святий Іван Боско в місті Турин, що на Півночі Італії. Покровителем нового Згромадження засновник обрав французького святого Франциска Сальського (1567-1622) (звідси назва – салезіяни), який у своєму служінні відзначався особливою душпастирською мудрістю та добротою. Як основне завдання у Церкві салезіяни визначили для себе працю з підлітками та молоддю, намагаючись дбати за духовне та моральне виховання підростаючого покоління, а також формувати її християнську ідентичність.

У Галичині салезіяни діяли ще у далекому 1890 році як римо-католицьке чернече Згромадження. Проте з часом здійснився задум створення української греко-католицької вітки салезіян. Сталося це в 1930 році за ініціативи Митрополита Андрея Шептицького та завдяки підтримці Папи Римського Пія ХІ.

На даний час греко-католицькі спільноти салезіян знаходяться у містах Львові та Києві, а також у селі Новосілки. Крім цього, в Україні активно діють 3 спільноти салезіян у Римо-католицькій Церкві. Вони знаходяться в Одесі, Коростишеві та Перемишлянах.

Василіянський чин святого Йосафата (скорочено: ЧСВВ)

Василіяни належать до одних з найдавніших та найчисельніших чернечих спільнот у Греко-католицькій Церкві. Також існує чимало спільнот василіанок, сестер монахинь, які присвячують своє життя та служіння потребуючим.

За період свого існування василіяни пережили кілька реформ: спершу на початку XVII столітті, згодом у 1882 році. В 1931 році була реформована їхня офіційна назва, що з того часу змінилась на «Василіянський чин святого Йосафата».

Основною ціллю життя та діяльності василіян є проголошення Божого Слова через проведення євангелізаційних місій, днів віднови та парафіяльних реколекцій. Важливе місце у василіян займає видавнича справа та наукова діяльність.

Василіяни – це ченці, які розвиваються та діють тільки у Греко-католицькій Церкві, однак їхня діяльність стосується не лише території України. Окрім присутності у багатьох країнах Європи, свою діяльність у монастирях та на парафіях вони звершують в Бразилії, США та Канаді. Окрім цього, чимало членів Василіянського чину святого Йосафата належать до інших Східних (Греко-католицьких) Церков: Румунської, Угорської, Словацької та Мукачівської єпархії.

Монахи Студійського уставу (скорочено: МСУ)

Цих монахів ще називають студитами, адже живуть вони за написаними вказівками (правилом, уставом) Теодора Студита, святого, що жив у V столітті та заснував у столичному місті Константинополі монастир під назвою «Студіон». Окрім чоловічих монастирів існують також жіночі спільноти монахинь студиток. Ведуть вони скромний та закритий спосіб життя, концентруючись на молитві та внутрішньому зосередженні.

Ще за часів Київської Русі монахи, які проживали у Києво-Печерському монастирі жили саме за Студійським уставом. А це означає, що студити як богопосвячені особи своїм корінням сягають ранніх початків нашої древньої держави та становлення Церкви на українських землях. Однак з часом такий стиль суворого монашого життя у Греко-католицькій Церкві був забутий.

Наприкінці XIX століття серед греко-католиків Західної України розпочався рух за відновлення давніх традицій суворого монашого життя. Йшлося про віднову монастирів, мешканці яких жили за Студійським уставом. У 1898 році на Сокальщині було засновано першу спільноту студитів. Спричинився до цього митрополит Андрей Шептицький, а також його брат Климентій, який вирішив поповнити ряди студитів.

Згромадження Найсвятішого Ізбавителя (скорочено: ЗНІ)

Членів цієї чернечої спільноти називають також редемптористами. Назва походить від слова «Redemptor», що у перекладі з латинської мови означає «Відкупитель». Термін пов’язаний з особою Ісуса Христа, що прийшов у світ відкупити людей від гріха, смерті та пекла. Засновник редемптористів – італійський священник Альфонс Лігуорі, який вирішив заснувати спільноту у містечку Скаля біля Неаполя з метою активного душпастирського служіння серед вбогих та занедбаних людей.

На Західній Україні редемптористи римо-католики з’явилися ще наприкінці XIX століття. Однак у Греко-католицькій Церкві ченці з Бельгії розпочали своє служіння у 1906 році серед українських емігрантів у Канаді та у 1913 році – у Галичині. В часі більшовицького періоду кілька редемптористів отримали єпископський сан і активно долучились до керівництва забороненою в СРСР Греко-католицькою Церквою. Деякі з них були заарештовані або закатовані у радянських в’язницях.

У 1997 році в Україні була заснована жіноча гілка сестер редемптористок – Місіонерок Найсвятішого Ізбавителя. Метою переїзду сестер редемптористок з Німеччини до України було бажання заснувати нові молоді спільноти та долучитись до місіонерської діяльності в Україні, а також підсилити душпастирську діяльність ченців-редемптористів.

На сьогодні монастирі та парафії редемптористів знаходяться у містах: Львові, Тернополі, Кам‘янці-Подільському, Ковелі, Гніздичеві, Новояворівську та Ковелі. Сестри редемптористки живуть та працюють у Львові, Кам’янці Подільському та Чернігові.